Гаряча лінія з питань ВІЛ/СНІДу

в Херсонській області

(067) 552-65-64

Загальна інформація про ВІЛ/СНІД

ВІЛ - Вірус Імунодефіциту Людини.

ВІЛ-інфекція — це довготривале інфекційне захворювання, яке розвивається в результаті інфікування вірусом імунодефіциту людини і характеризується прогресуючим ураженням імунної системи людини, що проявляється вторинними інфекціями, пухлинами та іншими патологічними проявами.

СНІД - Синдром Набутого Імунного Дефіциту.

СНІД - остання стадія ВІЛ-інфекції, яка виявляється різними важкими захворюваннями, опортуністичними інфекціями, пухлинами, що розвиваються на фоні порушень імунної системи.

Людина, заражена ВІЛ, може прожити довгі роки, перш ніж цей вірус призведе до СНІДу.

Виявити ВІЛ в організмі можна приблизно через 25 днів – три місяці після зараження за допомогою спеціального аналізу крові, що виявляє антитіла до вірусу.

ВІЛ відносять до сімейства ретровірусів або "повільних" вірусів. Ослаблення імунної системи може тривати роками, і людина, заражена ВІЛ, може жити нормальним життям, перш ніж відбудеться погіршення її здоров'я. Виявити ВІЛ в організмі можна за допомогою спеціального аналізу крові приблизно через 3 місяці після зараження. Якщо як мінімум два різних спеціальних тести підтвердять наявність антитіл до ВІЛ у крові (дадуть позитивний результат), то це означає, що людина інфікована ВІЛ.

Стійкість вірусу в навколишньому середовищі

  • В зовнішньому середовищі, при висушуванні лімфоїдних клітин, інфікованих ВІЛ, вірусна активність зникає протягом декількох діб.
  • При висушуванні безклітинної рідини з додаванням людської плазми вірус гине при температурі 23-27°С через 7 днів.
  • В рідкому середовищі при температурі 23-27°С вірус зберігає активність протягом 15 днів, при 36-37°С - 11 днів.
  • В крові, призначеній для переливання, вірус переживає роки, а в замороженій сироватці його активність зберігається до 10 років.
  • ВІЛ швидко гине при використовуванні дезинфікуючих засобів, ультрафіолетового опромінювання; при нагріванні вище 56°С втрачає активність через 30 хв.

Єдиний спосіб з’ясувати присутність ВІЛ в організмі – провести спеціальний аналіз крові на ВІЛ.

ВІЛ та СНІД – не одне й те саме. ВІЛ – це вірус, що вражає імунну систему, а СНІД – це комплекс захворювань, які виникають у людини з ВІЛ на фоні низького імунітету.

ВІЛ НЕ ПЕРЕДАЄТЬСЯ:

  • через чхання, кашель, при перебуванні в одному приміщенні з інфікованою людиною (вірус дуже нестійкий і гине поза організмом людини);
  • через укуси комах;
  • через домашніх тварин;
  • при використанні загального посуду (чашок, вилок, ложок), рушників, постільної білизни, телефону, унітазу, ванни, басейну, і т.д.;
  • при обіймах, рукостисканні, поцілунках.

ВІЛ ПЕРЕДАЄТЬСЯ ВІД ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ ДО ІНШОЇ ТАКИМИ СПОСОБАМИ:

  • при використанні нестерильних голок чи шприців (тих, котрі вже були у вживанні і заражені ВІЛ) для ін'єкцій;
  • при переливанні інфікованої крові неінфікованій людині;
  • при занятті незахищеним сексом;
  • від інфікованої матері до новонародженої дитини під час виношування плоду, при пологах чи годуючи дитину грудьми (слід зазначити, що зараз існують ефективні препарати, що дозволяють запобігти передачі ВІЛ від матері до дитини. Ці препарати доступні в Україні).

Чи можна вберегти себе від СНІДу?

На сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів лікування, тому головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є попередження нових випадків інфікування. У зв'язку з цим, необхідно:

  • приймати правильні щодо свого здоров'я рішення, намагатися протистояти таким факторам ризику, як потреба експериментувати, самоутверджуватись під тиском з боку однолітків та наркодільців;
  • уникати випадкових статевих контактів, бо чим більше сексуальних партнерів, тим вищим є ризик інфікування. Застосування презервативів значно знижує можливість інфікування партнера не тільки ВІЛ, але й збудниками венеричних захворювань, вірусних гепатитів. Купуючи презервативи, слід звертати увагу на строки їхньої реалізації та наявність спеціальної змазки, що засвідчує напис в анотації - проти інфекційних хвороб (іnfections diseases prevention) чи АНТИСНІД. Рекомендується вживати латексні презервативи;
  • сексуальні стосунки з особами, що вживають наркотики, здебільшого неконтрольовані і вже тому небезпечні. За даними статистики 30 - 50% осіб, що вживають наркотики ін'єкційним шляхом, інфіковані ВІЛ, тому вірогідність інфікування надзвичайно висока;
  • пам'ятати, що венеричні хвороби сприяють поширенню ВІЛ, а тому їх потрібно терміново лікувати;
  • не застосовувати вже використані, брудні шприци та голки при введенні наркотиків. Для кожної ін'єкції слід використовувати одноразовий стерильний шприц та голку, а якщо це неможливо, то кип'ятити шприци багаторазового вживання чи промивати їх дезрозчином;
  • важливо знати, що вагітні ВІЛ-інфіковані жінки можуть запобігти народженню хворої на ВІЛ-інфекцію дитини, якщо вони якнайраніше звернуться в жіночу консультацію, для проведення профілактичного лікування.

Діагностика ВІЛ-інфекції

Діагностика ВІЛ-інфекції проходить в два етапи: на першому визначається саме факт зараження особи ВІЛ, а на другому з'ясовуються стадія і характер перебігу захворювання, формується його прогноз та обирається відповідна тактика лікування.

Своєчасне виявлення стану інфікованості ВІЛ має велике значення для проведення певних протиепідемічних заходів і має суттєві правові та соціальні наслідки. При виникненні підозри на зараження приймаються негайні заходи з попередження можливого поширення цієї інфекції, наприклад, виключається можливість переливання підозрілої крові (при виявленні ВІЛ-позитивності, людина назавжди відстороняється від донорства).

Установлення клінічного діагнозу проводиться з метою надання адекватної медичної допомоги. Ця допомога повинна містити в собі не лише медикаментозну терапію, але і психологічну підтримку.

Для виставлення діагнозу будь-якого інфекційного захворювання необхідно провести ретельний аналіз епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних.

До епідеміологічних факторів ризику зараження ВІЛ відносяться:

  • відомості про наявність сексуальних контактів з особами, які набули ВІЛ;
  • відомості про ін'єкційне вживання пацієнтом наркотиків;
  • участь в комерційному сексі (як клієнта, або як працівника);
  • наявність великої кількості статевих партнерів;
  • перебування на територіях з високим рівнем інфікованості населення ВІЛ наприклад, в країнах Західної Африки;
  • належність до осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією;
  • переливання крові або препаратів з неї;
  • велика кількість парентеральних медичних маніпуляцій в анамнезі (ін'єкцій, хірургічних втручань, ендоскопічних досліджень і т.п.);
  • наявність професійних факторів ризику (наприклад, належність до медичних працівників, що контактують з кров'ю, виділеннями статевих органів та слизовими оболонками, або правоохоронців чи спортсменів травматичних видів спорту);
  • відомості про наявність сексуальних контактів з особами, які набули ВІЛ;
  • для немовляти найвищим фактором ризику вважається інфікування матері ВІЛ, також ризикованими є належність його батьків до будь-якої уразливої групи.

Клінічні прояви ВІЛ-інфекції на самому початку захворювання мають лише 30-40% осіб (переважно у вигляді синдрому, який подібний до інфекційного мононуклеозу), стадія носійства ВІЛ проходить без будь-яких клінічних ознак, а розвиток СНІДу завжди супроводжується виникненням певних захворювань, які отримали за це назву СНІД-асоційованих.

Лабораторні методи діагностики ВІЛ-інфекції можна умовно розподілити на 2 основні категорії - специфічні та неспецифічні. Специфічне лабораторне дослідження передбачає виявлення специфічних ознак (маркерів) присутності ВІЛ в біологічному матеріалі пацієнта.

До них відносяться:

  • безпосереднє виділення ВІЛ;
  • визначення його структурних антигенів;
  • визначення генетичного матеріалу вірусу;
  • визначення специфічних антитіл до ВІЛ.

До неспецифічних ознак відноситься наявність імунодефіциту, що з'ясовується проведенням комплексного імунологічного дослідження крові з обов'язковим визначенням вмісту Т-лімфоцитів хелперів (CD4+- клітин).

Експрес-тести на ВІЛ

Швидкі експрес-тести дозволяють отримати результат протягом 10-30 хвилин без використання спеціального лабораторного обладнання для проведення імуно-ферментного аналізу. Матеріалом для дослідження можуть бути зразки сечі, слини, цільної крові, сироватки або плазми крові.

Експрес-тести мають високу чутливість та специфічність (точність близько 99,5%) і можуть використовуватися як в домашніх умовах, так і в лікувальних закладах. ВООЗ і Глобальний фонд рекомендують впровадження швидкої діагностики в програмах, пов'язаних з ВІЛ-інфекцією/СНІДом.

ВІЛ-інфекція не має власної, конкретної клінічної картини, оскільки вона представлена низкою СНІД-асоційованих хвороб і інших захворювань.

Збільшення лімфатичних вузлів є однією з ранніх ознак ВІЛ-інфекції. Лімфатичні вузли розміром з горошину і більше, як правило, не турбують людину. Збільшення лімфатичних вузлів не пов'язано з гострими захворюваннями і зберігається протягом 3-х місяців і більше.

Збільшення розмірів печінки і селезінки часто спостерігаються у людей з ВІЛ-інфекцією. Виражене збільшення розмірів цих органів може призводити до збільшення розмірів живота людини.Збільшення печінки, пов'язане з ВІЛ-інфекцією, як правило, не супроводжується появою жовтого забарвлення шкіри і склер.

Порушення темпів фізичного розвитку виявляється тим, що сповільнюються темпи збільшення маси тіла і росту людини.

Порушення фізичного розвитку при прогресуванні ВІЛ-інфекції призводить до розвитку синдрому виснаження (вастинг-синдрому), для якого характерні втрата більше 10 % маси тіла, підвищення температури тіла і розлад стулу протягом 30 днів і більше.

Ураження шкіри часто спостерігають при ВІЛ-інфекції. Причиною їх може служити як алергія, так і різні інфекційні збудники (гриби, бактерії, віруси).

Однією з однак ВІЛ-інфекції є збільшення (припухлість) навколовушних слинних залоз. Цей стан зазвичай не супроводжується підвищенням температури тіла і хворобливістю.

Безпосередня дія ВІЛ на клітини нервової системи призводить до розвитку ВІЛ-енцифалопатії.

Прогресуюче порушення функції імунної системи при ВІЛ-інфекції призводить до того, що мікроорганізми і віруси - природні мешканці зовнішнього середовища (що не викликають захворювання у людей з нормальною функцією імунної системи) - викликають у хворого захворювання, які називаються опортуністичними інфекціями (опортуніст - пристосованець).

Одним з проявів ВІЛ-інфекції є поява пухлин (Саркома Капоші, злоякісні лімфоми або лімфосаркоми).

Перебіг ВІЛ-інфекції

Рекомендованою в Україні (наказ МОЗ України від 04.10.2006 №658) є Клінічна класифікація стадій ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків. Але потрібно мати на увазі, що перебіг ВІЛ-інфекції, як і терміни настання та тривалість кожної стадії захворювання, можуть значною мірою відрізнятися між собою у різних людей. Величезна кількість причин роблять свій внесок у ці розбіжності.

Клінічна стадія 1.

Після інкубаційного періоду, що при ВІЛ-інфекції становить від двох до шести тижнів, у більшої частини ВІЛ-інфікованих впродовж багатьох років (від 5 до 10, а іноді навіть і до 20 років) не виявляється жодних симптомів захворювання. Проте у невеликої частини ВІЛ-інфікованих розвиваються клінічні симптоми гострої вірусної інфекції: висока температура, болі у горлі, слабкість, міалгії, артралгії, висипання, збільшення завушних, шийних, над- і підключичних, підпахових та інших лімфатичних вузлів та інші симптоми. Поступово усі вищеназвані симптоми згасають і ВІЛ-інфекція набуває безсимптомного перебігу. В цей час ВІЛ- нфіковані, як правило, почуваються добре, ведуть звичайне життя, проте впродовж всього часу безсимптомного перебігу вірус розмножується в організмі людини.

Поступово безсимптомна інфекція може переходити у персистуючу генералізовану лімфаденопатію (ПГЛ). Збільшення лімфовузлів виявляють випадково при медичному огляді. Здебільшого вони не турбують ВІЛ-інфіковану людину. Вони не болючі, м'які, не пов'язані із навколишньою клітковиною, колір шкіри над ними незмінний. В подальшому лімфовузли можуть зменшуватись у розмірі та ставати більш щільними (твердими) проте не болять. У частини ВІЛ-інфікованих ПГЛ супроводжується високою температурою (39°С і вище), ознобами, посиленим потовиділенням.

Клінічна стадія 2.

Захворювання прогресує. ВІЛ-інфікований може швидко втрачати вагу. Рівновага між імунною відповіддю організму і дією вірусу порушена у бік активації репродукції і зменшення кількості Т4-клітин. Спостерігається ураження слизових оболонок та шкіри бактеріями, герпесвірусами, грибками: рецидивуючі бактеріальні інфекції верхніх дихальних шляхів, оперізуючий лишай, ангулярний хейліт, рецидивуючий афтозний стоматит, папульозний сверблячий дерматит, себорейний дерматит, грибкові ураження нігтів.

Клінічна стадія 3.

Поступово кількість Т4-лімфоцитів зменшується, що призводить до розвитку бактеріальних, вірусних, грибкових уражень; спостерігається волосиста лейкоплакія язика, легеневий туберкульоз. Формуються важкі бактеріальні інфекції, гострий некротизуючий виразковий гінгівіт. ВІЛ-інфікований може багато часу проводити у ліжку - не менше 50% денного часу через втрату сил. Можливі значні втрати ваги тіла - понад 10%, тривала та немотивована діарея, лихоманка більше місяця.

Клінічна стадія 4 (стадія СНІДу).

У 80-90% хворих спостерігається ураження ЦНС, що спричиняє сильний головний біль, знижується зір, людина втрачає орієнтацію, розвивається опосередкована неврологічна симптоматика, загальмованість, депресія та прогресуюча недоумкуватість - деменція.

ВІЛ-інфіковані люди страждають на численні опортуністичні захворювання, які називають ВІЛ-маркерами. Дана група захворювань маскує ВІЛ/СНІД, який не має власного специфічного прояву. Виникнення опортуністичних хвороб є ознакою повномасштабного СНІДу і вказує на початок термінальної стадії хвороби. Більшість людей вмирає протягом одного-трьох років після її початку.

Таким чином для ВІЛ-інфекції характерний багаторічний перебіг хвороби. Захворюваність з часом призводить до прогресуючого зниження Т-клітинного імунітету і, якщо його адекватно не лікувати, до важких форм опортуністичних захворювань.

Терапія ВІЛ-інфікованих осіб означає постійний контроль імунного статусу організму, профілактику і лікування виникаючих вторинних інфекцій, контроль над розвитком новоутворень. Найчастіше ВІЛ-інфікованим особам потрібна психологічна допомога та соціальна адаптація.

В даний час, у зв'язку зі значним поширення і високою соціальною значимістю захворювання, в державних і світових масштабах здійснюється підтримка та реабілітація хворих, розширюється доступ до соціальних програм, що надають хворим медичну допомогу, яка полегшує перебіг хвороби і покращує якість життя пацієнтів.

На сьогоднішній день переважним видом етіотропного лікування є призначення препаратів, що знижують репродуктивні можливості вірусу.

До антиретровірусних препаратів відносяться:

  • НІЗТ (нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази): Абакавір, Емтрицитабін, Зидовудин, Ламівудин, Тенофовіру дизопроксил, Ефавіренц, Невірапін;
  • інгібітори протеази: Дарунавір, Лопінавір/ритонавір, Ритонавір.

Приймаючи рішення про початок противірусної терапії, пацієнт повинен пам'ятати, що застосування препаратів здійснюється багато років, практично довічно.

Успіх терапії безпосередньо залежить від суворого дотримання рекомендацій: своєчасного регулярного прийому лікарських засобів в необхідних дозуваннях, дотримання назначеної дієти і обраного режиму.

Виникаючі опортуністичні інфекції лікують у відповідності з правилами ефективної терапії проти їх збудника (антибактеріальні, протигрибкові, противірусні засоби).

Імуностимулююча терапія при ВІЛ-інфекції не застосовується, оскільки сприяє її прогресуванню, цитостатики, призначувані при злоякісних утвореннях, пригнічують імунітет.

Лікування ВІЛ-інфікованих включає загальнозміцнюючі і підтримуючі організм засоби (вітаміни і біологічно активні речовини) і методики фізіотерапевтичної профілактики вторинних захворювань.

Хворим, які страждають наркоманією, рекомендується лікування у відповідних диспансерах. У зв'язку зі значним психологічним дискомфортом, багато пацієнтів проходять тривалу психологічну адаптацію.

Вагітність і ВІЛ-інфекція

Вірус імунодефіциту людини може бути переданий від матері до її новонародженої дитини. Це називається вертикальним шляхом передачі ВІЛ. Без спеціальних заходів профілактики під час вагітності і пологів ВІЛ передається 20% новонароджених дітей. Існуюча профілактика дозволяє зменшити ризик передачі ВІЛ до 2%.

ВІЛ може передатися дитині під час вагітності, особливо часто це відбувається в останньому триместрі і перед родами. Також існує великий ризик передачі ВІЛ дитині під час пологів, тому що у цей час дитина контактує з кров'ю матері. Ризик передачі ВІЛ під час грудного вигодовування може складати 14%, так що від нього доведеться відмовитися.

Важливу роль відіграє стан здоров'я матері. Деякі дослідження показують, що передача ВІЛ дитині особливо часто відбувається, якщо в жінки зафіксована стадія СНІДу, якщо в неї високе вірусне навантаження і/або низький імунний статус (особливо, нижче 200 кліток/мл).

Проте, навіть на стадії СНІДу жінка може народити зовсім здорову дитину.

Під час вагітності жінкам необхідні регулярні аналізи, як на імунний статус, так і на вірусне навантаження.

Коли буде відомо, чи є ВІЛ у маляти?

Діти народжуються з антитілами матері, з цієї причини тест більшості дітей, народжених від ВІЛ-позитивних матерів, якийсь час буде позитивним. У цьому випадку позитивний тест на ВІЛ не значить, що в дитини дійсно є вірус у крові.

Якщо все-таки відбулася передача вірусу від матері до дитини, то її імунна система почне сама виробляти антитіла до ВІЛ. Якщо ні, то антитіла поступово зникнуть і тест стане негативним. Антитіла зникають у дітей з різною швидкістю і в різний час, звичайно це відбувається в період від 12 до 24 місяців.

Чи вплине вагітність на здоров'я матері?

Останні дослідження показали, що вагітність ніяк не впливає на прогресування ВІЛ-інфекції і стан здоров'я ВІЛ-позитивних жінок. Під час вагітності у всіх жінок імунний статус знижується, проте, після пологів він майже завжди повертається до вихідного рівня. Іншими словами, вагітність не є небезпечною для здоров'я жінок із ВІЛ.

Існує безпосередній зв'язок між поганим харчуванням матері під час вагітності і високим ризиком передачі ВІЛ дитині.

У ВІЛ-позитивних жінок можуть виникнути проблеми з набором достатньої ваги, що рекомендується при вагітності. Нудота і побічні ефекти противірусних ліків також можуть утруднити досягнення необхідної ваги. ВІЛ-позитивній жінці необхідні консультації фахівця щодо харчування, а також спеціальна дієта.

Варто врахувати, що ВІЛ-позитивним жінкам потрібні більш високі дози вітамінів, ніж ВІЛ-негативним. Особливо необхідні вітаміни групи В, фолієва кислота, вітаміни Е, С і А. Не слід забувати, що вітамінні добавки - це теж ліки, їх необхідно приймати, тільки попередньо порадившись з лікарем.

Під час першого триместру необхідності приймати препарати немає. У перші 12-14 тижнів вагітності взагалі краще утримуватися від яких-небудь ліків. По-перше, у цей час існує ризик впливу препаратів на здоров'я маляти, протягом перших трьох місяців у жінок часто спостерігається так звана "ранкова нудота", що може утруднити прийом препаратів.

Жінки, яким діагноз встановлений тільки під час вагітності, часто починають противірусну терапію пізніше, або лише під час пологів, що теж гарантує значне зниження ризику.

Складності можуть виникнути, якщо вагітна жінка вже приймала противірусну терапію. Якщо перервати прийом ліків під час першого триместру - це може привести до підвищення вірусного навантаження, і можливо, до збільшення ризику. З іншої сторони противірусні препарати під час перших трьох місяців можуть негативно позначитися на дитині.

Чи необхідний кесаревий розтин?

Щодо оптимального народження дитини у ВІЛ-позитивної жінки не існує однозначної думки. Звичайно для зниження ризику передачі ВІЛ дитині жінкам призначають плановий кесаревий розтин. Подібний спосіб має знизити ризик передачі ВІЛ під час пологів, але він не може вплинути на ризик передачі вірусу під час вагітності. Одне дослідження показало, що при сполученні прийому AZT з кесаревим розтином ризик для дитини складає 2%.

Проте, кесаревий розтин - це теж не панацея. Під час даної операції контакт із кров'ю також не виключений, а експериментальна операція "безкровного кесаревого розтину" ще не до кінця вивчена і рідко застосовується. На жаль, досліджень, присвячених порівнянню кесаревого розтину і природних пологів поки занадто мало, а їхні дані не до кінця переконливі.

за матеріалами BODY POSІTІVE

Коли зареєстровані перші випадки ВІЛ/СНІДу в світі і в Україні?

Перші випадки незвичайної імунної недостатності відзначені серед чоловіків-геїв у США в 1981 р. В 1987 р. перші випадки ВІЛ-інфекції зареєстровані в Україні.

Звідки з’явився ВІЛ?

Експерти вважають, що вірус розповсюдився по всьому світу з Африканського континенту. Поступово ВІЛ набув нових якостей, які зробили його небезпечним для людини.

Чи можлива вакцинація проти ВІЛ?

Багато наукових центрів в розвинутих країнах зайнято рішенням проблеми вакцинації, проте, це все ще питання наукових розробок і перспектив, а не реальність. Вакцини проти ВІЛ поки немає.

Куди звертатися з приводу лікування?

У разі виявлення ВІЛ-інфекції, потрібно звернутися в Херсонський обласний СНІД-центр, де нададуть медичну допомогу, доступну сьогодні в Україні.

Як часто ВІЛ-позитивним людям потрібно перевірятися, щоб знати, що хвороба прогресує?

Відвідувати лікаря потрібно 1 раз на три місяці. Також необхідний контроль стану захисної (імунної) системи і так званого “вірусного навантаження”, тобто активності вірусу.

Що таке промивка сперми?

Сучасні методи лікування високоактивною антиретровірусною терапією дозволяють людям з ВІЛ вести повноцінне життя, у тому числі заводити сім’ю і мати здорових дітей. При ВІЛ-інфекції у матері антиретровірусна терапія дозволяє зменшити ризик інфікування дитини до рівня нижче 2%. Якщо ж в парі ВІЛ-інфікований лише чоловік, знизити ризик зараження жінки і майбутньої дитини дозволяє технологія, яка називається промивкою сперми.

Як можна допомогти людині, інфікованій ВІЛ, на перших стадіях захворювання?

Перш за все, підтримати психологічно, допомогти їй знайти інформацію про те, де вона може отримати медичну і соціальну допомогу, психологічну підтримку, групи самодопомоги людей, що живуть з ВІЛ.

Чи існує в Україні відповідальність за розголошування таємниці діагнозу ВІЛ-інфекція?

В Україні діє спеціальний закон у зв’язку з ВІЛ/СНІДом. Він передбачає кримінальну відповідальність медичних працівників за розголошування таємниці діагнозу.

Чи захищає закон права людей, інфікованих ВІЛ?

В Україні немає законів, дискримінуючих людей, що живуть з ВІЛ, або таких, що пригноблюють їх права. Вони мають право звертатися за медичною допомогою, як до спеціалізованих, так і до будь-яких інших медичних установ, вчитися, працювати і вести звичайний спосіб життя.

Що таке “небезпечний” і “безпечний” секс?

“Небезпечним сексом” називається проникаючий статевий акт, який не “захищений” презервативом. Безпечний або більш безпечний секс – це непроникаючий секс або секс з презервативом.

Який шлях передачі ВІЛ переважає в Україні?

За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІД, офіційно зареєстрованих в Україні з 1987 р., становили споживачі ін’єкційних наркотиків. На сьогоднішній день переважає статевий шлях передачі.